В дитинстві нікуди не літав літаком, бо з простої робітничої сім’ї, таким простим якось і виріс. І ось нарешті у 30-річному віці, рівно 20 років тому, 19 серпня 2005 року, я вперше піднявся літаком у небо…
Того дня у складі делегації українських журналістів я вирушив літаком Ан-74 компанії «Авіалінії Антонова» (на жаль, цей борт був знищений у лютому 2022 року в Гостомелі) на Воронезьке акціонерне літакобудівне товариство (ВАЛТ), куди мав прилетіти наш Ан-148 з приводу відкриття представництва АНТК у Воронежі.
Спочатку ми приземлилися в Жуковському, де в цей час проходив авіасалон МАКС-2005. 900 км пролетіли за 1 годину 45 хв.
У Жуковському я мало не потрапив у халепу. Пішов дивитися літаки на виставці і не помітив, як зайшов за якусь огорожу. У цей момент мені здалося, що наш літак завівся, я біжу з фотоапаратом до нього, а мене зупиняє ОМОН. Куди, де перепустка? А у мене навіть паспорта із собою немає – все у літаку. Тут я реально злякався. У чужій країні, без документів, грошей, знайомих. Цих амбалів із автоматами хіба в чомусь переконаєш. На щастя, підійшов адекватний офіцер і на мої прохання довів мене до літака, який, як виявилося, поки нікуди й не збирався.
Ан-148 для мене має особливе значення. Прийшовши у 2000 році після інституту на АНТК ім. Антонова, мені доручили у якості навчальної практики займатися оперенням нової машини. Тоді велися роботи з Ан-140 для Ірану, Ан-70 і ніхто серйозно новим проєктом не займався. Теорія оперення змінювалася дуже швидко. Тільки я закінчив кінцево-елементну модель за одними кресленнями, як приносили інші, і знову модель доводилося переробляти. Серйозна робота розпочалася тільки в 2001 році.
Із Жуковського ми полетіли у Вороніж на ВАЛТ.
Символічно, що над місцем, де ми чекали 148, безперервно кружляли ластівки. Адже на оперенні цього літака теж зображена ластівка, що летить, що переливається всіма кольорами веселки. Пролетівши над нами і помахавши привітно крилами, літак пішов на посадку.
Першим із літака вийшов в.о. генерального конструктора АНТК ім. Антонова Дмитро Ківа. Це був ризик. Літак ще проходить випробування і окрім льотчиків-випробувачів на ньому не можуть літати інші пасажири. Але якщо керівництво АНТК пішло на це, значить воно впевнено у своїй машині.
Море народу та святкова атмосфера дуже нагадували викочування та перший зліт Ан-148 на АНТК. Помітна була присутність серед досвідчених працівників молоді, хоча, якщо судити з таких заходів, на АНТК відсоток молодих фахівців набагато вищий.
Цього дня у Воронежі між АНТК ім. Антонова, ІФК і ВАЛТ було підписано Угоду про основні умови ліцензійних договорів на виробництво літаків Ан-148 в Росії. Фактично АНТК передав ВАЛТ авторські права на виробництво літака АН-148 і відкрив тим самим у Воронежі свою філію.
Ан-148 невдовзі повернувся на МАКС, а ми пішли на виробництво.
Після всіх заходів нас нагодували і напоїли і навіть залишилася годинка погуляти містом.
Рублів при собі взагалі не було, а хотілося щось привезти додому на згадку. Виручив керівник прес-служби АНТК ім. Антонова Андрій Совенко. Я купив у найближчому кіоску журнал «Воронеж» і я веселий та п’яний попросив здивовану жінку-кіоскера залишити мені в журналі автограф.
З Воронежа ми знову повернулися до Жуковського, а звідти вже додому. Того незабутнього дня я злетів і приземлився чотири рази. Наступного разу піднявся в небо лише 13 років потому, у 2018-му…
В мене був із собою плівковий фотоапарат Canon EOS 500 з об’єктивом 35-80. Ділюся фото:
Підпишіться на мій блог, щоб стежити за оновленнями на сайті!
Дякую! Чудовий репортаж! Давай ще!