Кожен раз, коли я знімаю на плівку, думаю, що треба для порядку записувати кудись дату, коли я зробив кожен кадр. Але ніколи цього не роблю, бо зазвичай я в цей же день роблю фото мобільним і потім по датам на телефоні можна буде відновити хронологію. Але це може спрацювати, якщо ти одну плівку знімаєш за декілька місяців. Але не років…
Останнє фото з цієї плівки я зробив 10 квітня 2024 року. Перше, думав, що років за 4 до цього, але коли подивився свої записи в ЖЖ, то побачив що плівку я купив ще 25 грудня 2016 року в магазинчику на виході з метро «Лівобережна» зі сторони McDonald’s, може хтось ще пам’ятає там такий. Там можна було купити все, від часів до побутової хімії. Тобто дуже давно, бо кіоска того вже нема з 2017 року, як там зробили ремонт станції до Євробачення. Плівку Kodak Color Plus 200 на 36 кадрів я купив за 80 грн. Зараз таку продають від 500 гривень, є пропозиції навіть за 800 грн. Я коли подивився на ціни, мені аж дурно стало.
Звичайно, що я не одразу вставив ту плівку у свій Київ-19 і почав фотографувати, але проявити її потрібно було до березня 2018 року, тож, можна точно сказати, що десь з 2017 років я знімав ці 36 кадрів, тобто 7 років. Думав, що встигну проявити до вказаної на коробці дати, але не встиг.
Чому так довго? Не знаю. Беру фотоапарат і думаю, щоб його таке цікаве сфоткати. Цеж плівка і в неї всього 36 кадрів. І так гуляю, поки нарешті не фоткаю аби що, тільки щоб фотік протаскав не дарма. Зроблю пару кадрів, наступні два ще через півроку. Так за 7 років і доклацав. Це була моя друга плівка на Київ-19. Першу я відзняв десь за один рік і думав, що це довго.
Так, є якийсь шарм у плівкових фото. Але чи вартий він таких грошей і таких часових проміжків? Тепер для себе я вважаю, що точно ні. Трохи погрався і досить. Зараз в мене точно немає бажання знов повторювати цей досвід.
Серед моїх знайомих є багато таких, хто у дитинстві знімав на плівку, а зараз максимум на телефон і то не кожен день. В мене історія навпаки. У нас в сім’ї не було фотолюбителів. Один єдиний раз я був присутній при проявці плівки та друку фото у ванній приятеля, що жив навпроти. Було цікаво, але поштовхом до захоплення фотографією це не стало.
Році в 1989-му батько, токар заводу «Арсенал», купив за півціни фотоапарат «Київ-35А», які на цьому заводі робили. Думаю, що просто всі купували і він вирішив купити. Щоб було. Так як наші з братом пізнання у фотографії зводилися до нуля, то після перегортання інструкції нам здалося, що це так складно і фотоапарат на довгих 10 років вирушив у шафу. І пролежав би там до наших днів, але в 1999 році на мої розпитування одногрупник в інституті відповів, що нічого там складного немає, просто на нижньому торці камери виставляєш чутливість плівки, одним кільцем на об’єктиві задаєш відстань до об’єкта зйомки, а друге крутиш поки стрілочка на шкалі у видошукачі не буде стояти приблизно посередині. А якщо хочеш, наприклад, щоб на фото видно було кожну краплинку фонтану, піднімаєш стрілку ще вище.
Це тепер я розумію, що фотоапарат знімав у режимі пріоритету діафрагми, коли фотограф встановлює на об’єктиві потрібне число діафрагми, а час спрацьовування затвора (витримка) вибирається камерою автоматично на основі вимірювання освітленості та чутливості плівки. Це тепер я розумію, що дірка об’єктива цього фотоапарата відкривалася в діапазоні від 16 до 2,8. А тоді я просто вставив плівку 200 і почав клацати, просто не замислюючись, крутячи потрібні кільця і не дуже сподіваючись на хороший результат.
Яке ж було моє здивування, коли після проявки плівки та друку фото (добре, що тоді вже як гриби з’явилися фотолабораторії) я побачив яскраві та красиві фотографії, деякі навіть нагадували поштові листівки. Знімаючи тоді як мавпочка, зараз я не можу сказати щось особливе про сам фотоапарат, його автоматику, оптику. Великим недоліком для мене була відсутність у ньому вбудованого спалаху. Через кілька років я познайомився з дружиною, у неї була плівкова мильниця Samsung зі спалахом, тож можна було знімати щось на концертах у клубах. Якість в Samsung явно поступалися «Києву». Бо «Київ-35А», не зважаючи на свій мініатюрний розмір, це точно не мильниця. Але прогрес і ціни не стояли на місці, ще через пару років ми купили теж плівкову мильницю Olympus, знімки з якої були вже анітрохи не гірші від арсенальського виробу. І тут вже не було ніяких крутилок і кілець, а лише одна кнопка спуску.
Пізніше, захопившись фотографією та купивши цифрову дзеркалку, я шкодував про ті роки, коли вдома лежав фотоапарат, а ми ним не користувалися, бо у сімейному альбомі за 90-ті роки практично немає фотографій. Але, мабуть, усьому в цьому житті свій час. Плівці теж. Знімав за цей час на плівкові Київ-35А, Samsung, Olympus, Canon EOS 500, ФЕД-2, Київ-19. Цікаво б було познімати на Nikon чи Rolleiflex, але, мабуть, вже у наступному житті. Чому так? Пропала кудись магія після цієї останньої плівки. Її, як і попередні дві, я сканував сам. Є в нас на роботі сканер Epson Perfection 3200 Photo, який окрім всього може сканувати і плівку. Як я не витирав сканер та плівку, все одно на фото з’являються якийсь бруд. То пил, то білі п’ятна. Побачу, дістану плівку, знов продую все, а пилюка вже в іншому місці кадра. Хотів плівку віддати в лабораторію, щоб не тільки проявили, а і відсканували за 200 грн, але перед перемотуванням відзнятої котушки, я випадково потягнув не за той фіксатор і кришка камери відкрилася на пару секунд. Тож я не був впевнений, що плівка не засвітилася. Уявляєте, знімати плівку 7 років і засвітити її одним рухом? Тому віддав у проявку у Фотофонд на Руставелі за 50 грн, а відсканувати вирішив сам. На щастя, плівка не засвітилася, але дуже багато в мене сил та часу пішло на її сканування. Та якість фото мене не вразила. Ще й фото зі сканера були якісь зелені. Прийшлося кожну проганяти через автотон у Фотошопі і трохи чистити там пилюку. Тож яка може бути плівкова магія у фото з Фотошопа? Хіба що тільки та, що живе у нас в голові.
Але досить балачок! Це ж фотосайт, тому давайте дивитися вже фото:
P.S. На плівку я, звичайно, буду знімати ще. Як скоро це буде, не знаю, але знаю точно, що більше так довго знімати я не буду. Спишемо цю мою неквапливість на ковід та війну. І я вже знаю точно, що наступна моя плівка буде чорно-білою, бо на чорно-білу я ще ніколи не знімав. А ще тому, що кольорова плівка старить сьогоденність. На фото 2024 рік, а виглядає наче 1984-й. Навіщо? Адже є повно фото Києва 80-х. По приколу? Ну одну плівку відзняв по приколу, дві, три. Що далі? Цікаво би було подивитися на фото на Київ 2054 року, щоб плівка не старила, а молодила реальність. Але такої плівки ще не придумали. Є, звичайно VR та штучний інтелект, але слово штучний говорить саме за себе. Чорно-біла ж фотографія то трошки інше…
Підпишіться на мій блог, щоб стежити за оновленнями на сайті!
Я теж проявляв планку у ванній кімнаті з червоним світлом! Дякую!
Мені кадр з бабцею у парку Шевченка сподобався найбільше чомусь?
Виглядає як справжня листівка і має якусь свою філософію… Викликає думки типу: “А чи не просп(р)ала я свою юність?”
Загалом зеленуватий відтінок плівочних фото надає їм особливого вінтажного шарму.
І добре, що 36 фоток все ж таки не засвітилися, а то було б прикро – 7 років фотоархіву в нікуди!