6 років тому, 31 січня 2018 року, в Києві, під час традиційної ранкової пробіжки, зупинилося серце першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка. За три дні до цього йому виповнилося 67.
Якось я подумав, що, мабуть, бачив нашого космонавта у видошукач фотокамери разів 50, не менше. А потім задумався, чи не прибрехав? Порився в архівах, так і є: лише 54 документально підтверджені зустрічі. А були й інші…
З 2004 року ми бачились із ним щорічного. Іноді це була одна єдина зустріч за рік, а іноді й 13 разів бачилися, як у 2017-му, наприклад. Часто здається, що твоя робота – нікому не потрібна рутина, а коли погортав усі ці фото, зрозумів, що і я прожив ці 14 років цікаво і не дарма. Адже на них і президенти, і космонавти, і льотчики, і вчені, і ректори, і конструктори… І я, виходить, відобразив історію. Космофотолітописець, як назвав мене одного разу пан Колесник. І я ще досі продовжую це робити, хоча і не так активно, як колись. Ось тільки ніколи вже не буде на моїх нових світлинах першого і все ще єдиного українського космонавта Леоніда Костянтиновича Каденюка.
Світла пам’ять!
Підпишіться на мій блог, щоб стежити за оновленнями на сайті!
Світла пам’ять шановному першому космонавту нашої незалежної держави! Згадується вислів “рукописи не горять…” Фотографії теж!..Дякую Вам, Олександре, за збереження історії на кадрах. Сьогодні я теж згадую і пишаюся тим, що була дотична до роботи у космічній галузі. Сподіваюсь побачити кращі часи…А вони однозначно попереду!