Моя найшвидша плівка

Перед Новим роком, 28 грудня, завіз у analog_missionary на Гончара плівку на проявку та скан. Вчора нарешті отримав посилання на скани.

Плівку Kodak Vision3 250D купив у них же ще 1 вересня, зарядив у камеру 15 вересня, останній кадр зробив 24 грудня. Тобто, мабуть, це моя найшвидша плівка у житті. По-перше, не хотілося повторювати історію з попередньою плівкою, яку я знімав декілька років. По-друге, цікаво було перевірити роботу камери Canon EOS 500, якою останній раз фотографував 20 років тому.

Експеримент ніби успішний. Камера працює нормально, фотографії, окрім трьох кадрів, вийшли вдалими. Але задоволення я знов не отримав. В мене було таке відчуття, що я не 37 кадрів відзняв, а декілька тисяч. Таскав скрізь із собою камеру, шукав для неї кадри. А у підсумку відзняв, що попало, аби швидше вже дофоткати та побачити результат.

Я заздрю людям, які відчувають плівку, бачать в ній якусь магію. Я ж бачу на цих сканах фото, які я знімав років 18 тому на свій телефон Sony Ericsson K750i.

Як досвід для людини, яка ніколи не знімала на плівку – це цікаво. Як прикол для підлітків – норм. Як різновид дозвілля для досвідчених фотографів – ок. Але не більше. Я не бачу тут ніякої «теплої лампової» картинки. Тим більше відзняти фото на плівку, щоб потім перевести за допомогою сканера їх у цифру? Про яку магію мова? Додаток Snapseed робить з фото, знятих на телефон, більш плівкові фото, ніж сама плівка. А фоткати на плівку без здатності відчути справжній кайф від цього – дороге задоволення. Бо плівка (одна з найдешевших) – 380 грн, проявка 130 грн, базовий скан (2000х3000) – 130 грн. Тобто по 18 грн за одне фото. Звичайно, для мистецтва це не гроші. Але і мистецтва я тут також не бачу.

Та в холодильнику лежить ще чорно-біла плівка. Тож мене чекають нові пригоди. Ніколи в житті не знімав на чорно-білу плівку. Сподіваюся, буде цікаво.